Не розбудили

- Дивно, куме, що ви пізно із роботи йдете.

В вас в конторі всі нероби, лиш байдики б’єте.

- Та роботи, куме, повно. Сів перекурити.

І заснув. Видно не було кому розбудити.

Не коштував торт

- Я на багатьох весіллях, куме, побував.

Але жодного ще разу торт не коштував.

- Певно, куме, ви солодке, зовсім не їсте.

- Та ні, я солодке їм – це зовсім не те.

Там горілку наливають, торт дають потом.

Коли я вже зовсім п’яний лежу під столом.

Добрий чи поганий день?

- Добрий день, як, куме, справи, як відпочивали?

- День поганий, бо сьогодні в мене гроші вкрали.

- Як сказати? День поганий, куме, не для всіх.

Добрий день в кого не вкрали, й в того - хто вкрав їх.

Мерщій тушити

Прийшов кум до свого кума, щоб сіно косити.

Бензокосу взяв, горілки й сало, закусити.

Почали вони косити. Василь каже: «Досить!

Тільки дурень без сто грам зранку сіно косить».

Кум Степан покинув косу: «Я теж так вважаю».

Поніс мішок з причандаллям у тінь до сараю.

Спотикнувся ненароком, за корч зачепився.

Випала з мішка каністра і бензин розлився.

Кум Степан мішка закинув у кущі далеко

І пішов горілку пити з кумом під смереку.

Випили по гранчаку, салом закусили.

Витягнули по цигарці й смачно закурили.

Хтось із них кинув цигарку де бензин розлився.

Трава зразу спалахнула й сарай загорівся.

Кум Василь кричить: «Скоріше, куме, наливай!

Вип’єм та підем тушити, бо згорить сарай!».

А ти їх садив?

Два куми точили в лісі березовий сік.

Дивляться під кущиком сидить чоловік.

- Хто такий і що тут робиш?

- Да знаєтє, вот.

Я лістікі сабіраю сєбє на кампот.

Степан йому з пересердя в зуби зацідив.

- А ти клятий москалюка хіба їх садив?

Не там коса

Два куми траву косили та й додому йдуть.

- Так я, куме, притомився, що ноги гудуть.

Накосилися ми з вами цієї трави.

Дивляться: мотоцикліст і - без голови.

Фіть! І другий враз промчався, голови немає.

- Що це, куме, за фігня, дідько його знає?

Тут без голови і третій проїжджає. Фіть!

- Косу, куме, на плече інше положіть.

Нове прізвище

У одного чоловіка прізвище було.

Що сміялося із нього майже все село.

«Пердюченко». Він подумав: «Тут ніщо не вдію».

Чемодан зібрав й поїхав він жити в Росію.

Дали йому новий паспорт. Він дивиться. Знов,

Його прізвище похоже: «Сєргєй Пердюков».

Він в Вірменію подався. Тепер він - армян.

Дивиться, а в паспорті: «Сєрго Пєрданян».

Попросився в Грузію, може повезе?

Там грузини написали: «Пердунідзе».

Думає: «Ну що робити? Не везе і край.

Там де прізвища короткі, поїду в Китай».

Довго паспорт видавали, був у них тайфун.

Подивився, а прізвище його нове: «Бз Дун».

Внукам на згадку

Каже баба: «Ми старі вже. Скільки будем жити?

Треба, діду, спадщину чесно розділити.

Ми з тобою у колгоспі весь вік працювали.

Економили й панчоху грошей назбирали».

Дід говорить: «Хата, нужник і два ясени,

Нехай ділять між собою порівно сини.

А панчоху дамо внукам. Це про нас на згадку.

Нехай куплять на ці гроші собі шоколадку».

На сповіді

На сповіді: «Святий отче, гріх великий маю.

Я євреїв від фашистів в підвалі ховаю».

- Отрок, рятувати ближніх  це - справи хороші.

- Може, так, але за це я беру з них гроші.

- Я замолю, гріх - не сильний, це можна поняти.

Бо прийшлось своїм життям вкрай ризикувати.

- А такий гріх, святий отче, можна замолити,

Що закінчилась війна, їм не говорити?

Не турбуйтесь

- Я вам, куме, повідомлю неприємну річ.

Ваш собака в мене гавкав під вікном всю ніч.

-Хай там гавкає, Бровко мій ночами не спить.

Не турбуйтесь він удень, у буді лежить.