Про суворі стандарти

Прийшла бабця в супермаркет, корм коту купити.

П'ять бляшанок викладає, хоче заплатити.
Продавщиця писок склала, закопила губи,
– Тільки гляньте, скільки корму, – сказала крізь зуби.

Знаєм ми, як ті старенькі економлять гроші:
Їдять «Віскас», щоб купити хустку чи калоші.
Якщо хочете котячий у нас корм придбати,
Мусите свого кота мені показати!

Прокректала тихо бабця: «Що за забаганки?»
Врешті-решт, кота принесла — й забрала бляшанки.
Другий день. Та сама бабця, із самого ранку,
Корм собачий, три мішки, тягне на тачанку.

Продавщиця: «Де собака? Правила суворі!»
Довелось тягти Бровка, що дрімав у коморі.
Третій день, бабуся знову йде до магазину,
У руках трима коробку, змотану в хустину.

А пихата продавщиця стоїть наче пава:
– Без доказів не купляйте, бо це марна справа.
Бабця мовить: «Та доказів трішки назбирала,
На серветку, в коробочку лопаткою склала.

А принесла не весь доказ, невеличку мірку.

Перевір, чи все в порядку, засунь руку в дірку.
Та вагалася, потім — тиць, руку опустила,
Щось шкрябала там та крутила і раптом зблідніла.

Верещить: «Та це ж гівно! Що це ще за жарти?!»

Бабця каже: «Виконую я ваші стандарти.
Вчора Мурчик захотів ночувати в хаті.
Купу гімна навалив прямо у кімнаті.

Бачиш, що гівно смердюче, гівно а не мед.

Наповнювач мені треба, коту в туалет.
Пес поцупив за сніданком в діда ковбасу.
Як навалить, то я завтра, доказ принесу.

Як придумує закони йолоп чи дурне,
То його ж дурна затія самого й штовхне.