Жили куми по сусідству — Василь та Сергій.
На межі широкій, з метр, ріс лопух, пирій.
Бува, колись вип'ють чарку, почешуть боки.
Так і жили в злагоді довгії роки.
Аж тут сонце припекло, вдарило в макітру,
Сергій глянув на межу, що пливла від вітру.
Викарячив свої баньки, пильно став дивитись:
— Щось межа, — каже, — в мій бік почала хилитись!
Взяв заступа та й почав краї підправляти.
Кум Василь, як те побачив, вибіг мерщій з хати.
Іскри мече, у руках палицю тримає:
— Ти що, куме, з глузду з'їхав? Совісті немає!
Таким чином ви у мене вже пів сотки вкрали.
А щоб руки в вас відсохли й в очі вам насрали!
Той белькоче, мов причина в сонці та природі,
Що пирій більше росте на його городі.
Василь приніс мотузка, і щоб по закону,
Натягли вони шнурок, по діапазону.
Узялися за лопати, копали, крутили,
Таку дивну чудасію на межі зварили.
Вітер свиснув, а мотузка одразу дугою!
Межа стала кривобока, наче з перепою.
Межа «горбилем» пішла в Сергіїв город,
Наче вигнув спину старий бегемот!
Почали вони рівняти, нарили канав,
Що і навіть лисий дідько ноги б поламав.
Слово за слово: спочатку крики, матюки,
Далі трішки поштовхались — й пішли кулаки.
Мотря витягнула з бочки бутель самогону:
— Треба швидше заманити забіяк додому.
Тільки Василь замахнувся — перед носом чарка!
Запахло закускою… Раптом зникла сварка.
Заспокоїлись куми, сіли на «нейтралці»,
Витерли чуби спітнілі й випили по чарці.
Кинули ті заступи та город наритий.
В хаті стоїть самогон, стіл стоїть накритий.
Чарку випили вже другу та третю налили:
— Якась дурня, ніби, куме, ми оце здуріли.
Землі тої в мене повно, бери метрів п’ять!
— А я можу тобі навіть метрів десять дать!
Кум Василь випив первак, надкусив цибулю:
— Я відступлю тобі, куме, аж за тую гулю!
— І я теж тобі відступлю від тої межі!
Ми ж з тобою рідні люди, не якісь чужі!
Куми вийшли, обнялись, дивляться: «картина»!
На межі летять в повітря спідниця й хустина.
— Оце, — каже кум Василь, — дика некультура!
В нас — духовність і закон, в них — дурна натура.
Ми ж готові відступать, ми — душі широкі!
Вони ж за якийсь пирій — одна одну в щоки.
Сергій каже: — Не займай, це їхні проблеми.
Хай знімають косметику, лаки всякі, креми.
Самі прийдуть, як набридне волосся тягати,
Самогонка гріється, йдем мерщій до хати!
На межі широкій, з метр, ріс лопух, пирій.
Бува, колись вип'ють чарку, почешуть боки.
Так і жили в злагоді довгії роки.
Аж тут сонце припекло, вдарило в макітру,
Сергій глянув на межу, що пливла від вітру.
Викарячив свої баньки, пильно став дивитись:
— Щось межа, — каже, — в мій бік почала хилитись!
Взяв заступа та й почав краї підправляти.
Кум Василь, як те побачив, вибіг мерщій з хати.
Іскри мече, у руках палицю тримає:
— Ти що, куме, з глузду з'їхав? Совісті немає!
Таким чином ви у мене вже пів сотки вкрали.
А щоб руки в вас відсохли й в очі вам насрали!
Той белькоче, мов причина в сонці та природі,
Що пирій більше росте на його городі.
Василь приніс мотузка, і щоб по закону,
Натягли вони шнурок, по діапазону.
Узялися за лопати, копали, крутили,
Таку дивну чудасію на межі зварили.
Вітер свиснув, а мотузка одразу дугою!
Межа стала кривобока, наче з перепою.
Межа «горбилем» пішла в Сергіїв город,
Наче вигнув спину старий бегемот!
Почали вони рівняти, нарили канав,
Що і навіть лисий дідько ноги б поламав.
Слово за слово: спочатку крики, матюки,
Далі трішки поштовхались — й пішли кулаки.
Мотря витягнула з бочки бутель самогону:
— Треба швидше заманити забіяк додому.
Тільки Василь замахнувся — перед носом чарка!
Запахло закускою… Раптом зникла сварка.
Заспокоїлись куми, сіли на «нейтралці»,
Витерли чуби спітнілі й випили по чарці.
Кинули ті заступи та город наритий.
В хаті стоїть самогон, стіл стоїть накритий.
Чарку випили вже другу та третю налили:
— Якась дурня, ніби, куме, ми оце здуріли.
Землі тої в мене повно, бери метрів п’ять!
— А я можу тобі навіть метрів десять дать!
Кум Василь випив первак, надкусив цибулю:
— Я відступлю тобі, куме, аж за тую гулю!
— І я теж тобі відступлю від тої межі!
Ми ж з тобою рідні люди, не якісь чужі!
Куми вийшли, обнялись, дивляться: «картина»!
На межі летять в повітря спідниця й хустина.
— Оце, — каже кум Василь, — дика некультура!
В нас — духовність і закон, в них — дурна натура.
Ми ж готові відступать, ми — душі широкі!
Вони ж за якийсь пирій — одна одну в щоки.
Сергій каже: — Не займай, це їхні проблеми.
Хай знімають косметику, лаки всякі, креми.
Самі прийдуть, як набридне волосся тягати,
Самогонка гріється, йдем мерщій до хати!
Немає коментарів:
Дописати коментар