Відпочинок на природі.

Жінка грима на Степана, аж трясуться стіни:
— Зовсім ти не приділяєш часу для дитини!
Цілий день сидиш у хаті, як козел в городі!
Відпочив би разом з сином десь там на природі.


Ти б хоч раз у вихідні взяв малого сина,
В ліс поїхав й показав, де яка рослина.
Степан встав, почухав пузо: — Ладно, дідько з вами.

Їдем в ліс на цілий день, раз така програма.

Солодощів накупив, газовану воду,
Та поїхав із малим у ліс на природу.
Прикотили під берези, сіли на галявці,

Батько палить сигарету, у трусах та майці.

Малий з'їв цукерки, вафлі, солодкої вати.
За живіт схопився, плаче: «Тату, хочу срати!».
Батько лежить на травичці, сонечко лоскоче,
Байдуже махнув рукою: — Йди, куди захочеш!

Тут природа, ліс зелений, тут тобі не хата,
Сри усюди, де бажаєш — дозволяє тато!
Син пішов. Минає час. Повертає згодом.
Степан глянув: — Ну як, синку? Як там із походом?

Посрав, кажеш? Молодчина! Геройська дитина!
А де саме? В тих кущах, де цвіте калина?
А малий штанці поправив, каже неспокійно:
— В кущах срати небезпечно й дуже ненадійно!

Може, який звір лихий заховав мордяку,
Тільки знімеш там штани, то вхопить за сраку!
Комарі за дупу тнуть, неначе голками.
А там в хащах ліс кишить сірими вовками.

Зовсім я не довіряю кущам та калині.
Тож знайшов надійне місце, посрав в нас в машині.

Як куми межу ділили

 

Жили куми по сусідству — Василь та Сергій.
На межі широкій, з метр, ріс лопух, пирій.
Бува, колись вип'ють чарку, почешуть боки.
Так і жили в злагоді довгії роки.

Аж тут сонце припекло, вдарило в макітру,
Сергій глянув на межу, що пливла від вітру.
Викарячив свої баньки, пильно став дивитись:
— Щось межа, — каже, — в мій бік почала хилитись!

Взяв заступа та й почав краї підправляти.
Кум Василь, як те побачив, вибіг мерщій з хати.
Іскри мече, у руках палицю тримає:
— Ти що, куме, з глузду з'їхав? Совісті немає!

Таким чином ви у мене вже пів сотки вкрали.
А щоб руки в вас відсохли й в очі вам насрали!
Той белькоче, мов причина в сонці та природі,
Що пирій більше росте на його городі.

Василь приніс мотузка, і щоб по закону,
Натягли вони шнурок, по діапазону.
Узялися за лопати, копали, крутили,
Таку дивну чудасію на межі зварили.

Вітер свиснув, а мотузка одразу дугою!
Межа стала кривобока, наче з перепою.
Межа «горбилем» пішла в Сергіїв город,
Наче вигнув спину старий бегемот!

Почали вони рівняти, нарили канав,
Що і навіть лисий дідько ноги б поламав.
Слово за слово: спочатку крики, матюки,
Далі трішки поштовхались — й пішли кулаки.

Мотря витягнула з бочки бутель самогону:
— Треба швидше заманити забіяк додому.
Тільки Василь замахнувся — перед носом чарка!
Запахло закускою… Раптом зникла сварка.

Заспокоїлись куми, сіли на «нейтралці»,
Витерли чуби спітнілі й випили по чарці.
Кинули ті заступи та город наритий.
В хаті стоїть самогон, стіл стоїть накритий.

Чарку випили вже другу та третю налили:
— Якась дурня, ніби, куме, ми оце здуріли.
Землі тої в мене повно, бери метрів п’ять!
— А я можу тобі навіть метрів десять дать!

Кум Василь випив первак, надкусив цибулю:
— Я відступлю тобі, куме, аж за тую гулю!
— І я теж тобі відступлю від тої межі!
Ми ж з тобою рідні люди, не якісь чужі!

Куми вийшли, обнялись, дивляться: «картина»!
На межі летять в повітря спідниця й хустина.
— Оце, — каже кум Василь, — дика некультура!
В нас — духовність і закон, в них — дурна натура.

Ми ж готові відступать, ми — душі широкі!
Вони ж за якийсь пирій — одна одну в щоки.
Сергій каже: — Не займай, це їхні проблеми.
Хай знімають косметику, лаки всякі, креми.

Самі прийдуть, як набридне волосся тягати,
Самогонка гріється, йдем мерщій до хати!

Про суворі стандарти

Прийшла бабця в супермаркет, корм коту купити.

П'ять бляшанок викладає, хоче заплатити.
Продавщиця писок склала, закопила губи,
– Тільки гляньте, скільки корму, – сказала крізь зуби.

Знаєм ми, як ті старенькі економлять гроші:
Їдять «Віскас», щоб купити хустку чи калоші.
Якщо хочете котячий у нас корм придбати,
Мусите свого кота мені показати!

Прокректала тихо бабця: «Що за забаганки?»
Врешті-решт, кота принесла — й забрала бляшанки.
Другий день. Та сама бабця, із самого ранку,
Корм собачий, три мішки, тягне на тачанку.

Продавщиця: «Де собака? Правила суворі!»
Довелось тягти Бровка, що дрімав у коморі.
Третій день, бабуся знову йде до магазину,
У руках трима коробку, змотану в хустину.

А пихата продавщиця стоїть наче пава:
– Без доказів не купляйте, бо це марна справа.
Бабця мовить: «Та доказів трішки назбирала,
На серветку, в коробочку лопаткою склала.

А принесла не весь доказ, невеличку мірку.

Перевір, чи все в порядку, засунь руку в дірку.
Та вагалася, потім — тиць, руку опустила,
Щось шкрябала там та крутила і раптом зблідніла.

Верещить: «Та це ж гівно! Що це ще за жарти?!»

Бабця каже: «Виконую я ваші стандарти.
Вчора Мурчик захотів ночувати в хаті.
Купу гімна навалив прямо у кімнаті.

Бачиш, що гівно смердюче, гівно а не мед.

Наповнювач мені треба, коту в туалет.
Пес поцупив за сніданком в діда ковбасу.
Як навалить, то я завтра, доказ принесу.

Як придумує закони йолоп чи дурне,
То його ж дурна затія самого й штовхне.

МОВНА ДІЄТА

Зайшов дядько у кафе, став біля вітрини:

— Чи є в продажу у вас сок із журавлини?

Бармен зиркнув, як на вошу, повів хитро боком:

— Нема «соку» в нас, мужик, ми не дружим з «соком»!


— Треба «сік» казати в нас! — вчить він, як дитину.

Дядько просить: — «Сіку» дайте, хоча б половину.

Бармен знову за своє, аж затрясся з гніву:

— Нема «сіку», кажуть «соку»! — Рявкнув на всю ниву.


Дядько гримнув: — Як ти далі будеш вчити «сіку»,

Швидко зкручу тобі в'язи і зроблю каліку!

Тут бармен як затремтить, випустив стакани,

Вискочив через вікно та втік за паркани.


Дядько плюнув на поріг: — Ех, піду нівроку,

Вдосталь я напився тут і «сіку», і «соку»!


Тут історія повчальна для всього народу:

Один — мову не вивчав, не зна свого роду.

Другий начебто і «вчений», та — дурне насіння:

Вчив людину мові так, що відбив терпіння!


Знати мову — це повага, а не забаганка,

Без культури ж голова — порожня бляшанка!

©

Про йогу

Подививсь дід передачу як індійські йоги
Не хворіють, бо постійно пхнуть за шию ноги.
І рішив дід, щоб йому також не хворіти
Таку саму йогу потрібно робити.

Дочекався дід, коли баба вийшла з хати,
І почав індійську йогу він практикувати.
Одну ногу ледь запхав із всієї злості
У попереку щось рипнуло, затріщали кості.

Але дід не зупинився, запхав іншу ногу.
Його носом притиснуло в холодну підлогу.
Ноги наче прикипіли дідові за вуха
Не виймались, а держались, як воші кожуха.

У діда із переляку віднялася мова.
Він лиш сіпався та мукав, неначе корова.
Коли бабця зайшла в хату, побачила йогу
Побігла мерщій викликати швидку допомогу

Каже: «Поможіть, мій дід надивився йоги
З’їхав з глузду і за шию заплутались ноги».
Аж у обласній лікарні діда розкрутили.
Ноги бинтом обмотали та гіпс наложили.

Після того дід півроку ледь волочив ноги.
Не захоче він ніколи ніякої йоги.

РОЗУМНИЙ ОКЕАН (про ШІ)

Прийшов внук до баби в хату,
Вийняв ноутбука:
— От дивіться, — каже, — бабцю,
Це — чудова штука!

Презентує вам, бабусю,
Цей новітній план:
Тут знаходиться розумний
Штучний океан!

Знає він усе на світі,
Кожну дрібну штуку,
Бо ввібрав через мережу
Світову науку!

Як потрібно — він порадить,
Видасть все по слову:
Яким кормом годувати
Козу чи корову.

Як картоплю посадити,
Щоб була велика,
Як спекти в духовці курку,
Гуску чи індика.

Баба вділа окуляри:
— Ну, спитай, дитино,
Як дівчата вчора вкрали
В клубі піаніно?

Хай він скаже, де дільничний
Спить після обіду?
Чому Степан не поверне
Трактора сусіду?

Де подівся мій індик,
Що втік у вівторок?
І чому Петро за сир
Хоче цілих сорок?

Чому Петро з Ганною
Посварився зранку?
Де сховала теща в зятя
Самогону банку?

ШІ на те відповідає:
— «Пошук неможливий.
Ваш запит для системи —
Є незрозумілий».

Баба каже: — Тьху на нього!
Знань нема ні грама!
А ти кажеш — проект сильний,
Новітня програма!

Ти спитай, — каже бабуся, —
Цю свою шухляду:
Чи він може мені дати
Тлумачну пораду?

Скоро знов прийде сусідка,
Щоб я борг віддала.
Як їй скласти таку дулю,
Щоб вона відстала?

Блимав, блимав ноутбук,
Видав на екрані:
— «Ці питання некоректні,
Вибачайте, пані!»

— Бачиш, внучок, — каже баба, —
Марна то робота!
Він не знає про п'яницю,
Що спить біля плота.

Не розкаже про куму
І про сільські чвари...
Йому краще пасти в небі
Електронні хмари!

Внук зітхнув, закрив «шухляду»,
Вийшов геть із хати.
А ШІ й досі думає:
Як ту дулю дати?