Про баранів

                  

                     
   Про баранів

Раз зустрілись три барани у лісі густому,

Щоб попить якоїсь бражки, поїсти солому

І сказав їм баран старший чудову промову,

Що в отих двох барнів відібрало мову.

– Досить, сказав баран старший, – цапу керувати,

По городах закордонних з козою гуляти.

Так давайте ж проженімо смердючого цапа,

А поставимо мене барана кацапа.

– Ні, сказали барани, – робить так негоже

Ми також два барани бекать хочем тоже.

– Досить, крикнув баран старший,– сперечатись годі,

Кожен баран буде бекать у своїм городі.

Добро цапа ми поділим, все що хто попросить:

Дам я косу бульбашу нехай сіно косить,

А тобі баран хохол здорову лопату,

А собі лише візьму я цапову хату.

Гроші цапа  я не дам бо їх дуже мало,

Ти бульбаш жери картоплю, а ти хохол сало.

Розбрелися барани без всякої згоди.

Розламали всі обори стоптали городи.

Позбирались барани з усієї всюди,

Стали їх боятись звірі, і птахи, і люди.

Бо вони лиш вміють бекать, совісті не мають

І баранячі закони для усіх приймають.

Потоптавши все добро, бараняча свита

Вмія бекать та бодатись,  дісталась корита.

Але трапився тут казус: потрібно ділитись!

Барани і між собою тепер стали битись.

Тепер лише навкруги баранячі рожі

Ходять з гарними рогами барани вельможі.

Барани всіма керують і мови навчають,

Є й окремі барани – на сцені співають.

Тепер модна дуже стала бараняча мова.

Замість м’яса в ковбасі сіно та полова.

І навчатись не потрібно, це сумнівна штука,

Бо бараняча панує сьогодні наука.

Якщо хочеш краще жити усе хочеш мати

Тоді треба вміти бекать  і бараном стати.

А якщо ти не баран й ним не хочеш бути,

То прийдеться увесь вік на них спину гнути.

Якщо далі баранам більшу волю дати,

То вже точно всім прийдеться скоро поздихати.

Баранам місце в горах чи на полонині,

А ще краще у хліві там де живуть свині.

Залишається одне думати й гадати

Якби тим всім баранам роги обламати.

Нехай бекають собі в якійсь огорожі

Бо вже досить остогидли баранячі рожі.