Про пяниць

* * *

Ідуть ночою два куми п’яні, мов чіпи.

Зайшли в поле, де стояли для хмелю стовпи.

Один – із всього розгону по стовпу – бабах!

Що аж засвітилися свічки у нього в очах.

Він почухав собі лоба, каже: «Кум, обідно,

Час проґавили, йти треба – доки було видно»

* * *

Прийшов п’яниця в лікарню, просить: «Ради Бога!

Вилікуйте, дуже треба Ваша допомога!

– Скільки років уже п’єте?

– Десять.

– І багато?

– Та по літрі у день п’ю, цю горілку кляту.

– Тоді поки я призначу – у день по сто грам.

Через тиждень прийдете, покажетесь нам.

Через тиждень той прийшов, п’янющий хитався.

– Це на вас сто грам так діє? – лікар здивувався.

– Я, крім Вас, іще по іншим ходжу лікарям.

Вони мені прописали також по сто грам.

* * *

– Мені лікар сказав сьогодні, усміхнувшись криво,

Що не можна більше пити ні вино, ні пиво.

Обійдуся і без цього! Теж можна прожити.

Головне, що не сказав горілку не пити!

* * *

Підійшов п’яний додому, а собака лає.

Той каже: «Ти не гавкай, бо як жінка взнає,

Візьме якусь кочергу, вибіжить із хати,

Зажене у твою буду. Де ти будеш спати?»

* * *